За допомогу в затриманні 23-річного Миколи Шугая обіцяли сукупно до 50 тисяч крон — величезні гроші для бідного гірського краю. Та Колочава мовчала.

Тоді влада стягнула понад сотню жандармів із собаками, запровадила перепустки для походів у ліс, протягнула до села військовий кабель і навіть обговорювала залучення авіації. Так полювали на чоловіка, якого згодом назвуть «закарпатським Робін Гудом».

16 серпня, минуло 105 років від завершення історії Миколи Шугая. Та справжній Шугай був значно цікавішим і суперечливішим за легенду.

Народився він 1898 року в Колочаві. Невисокий, кремезний, чорноволосий, із закрученими вусами. У жандармському описі залишилася навіть така деталь: вираз обличчя мав такий, «наче постійно сміється». Під час Першої світової Миколу забрали до угорського війська.

Він утік. Його знайшли й повернули. Шугай утік удруге — вже зі зброєю — і подався в добре знайомі карпатські ліси.

Після війни на деякий час усе ніби заспокоїлося. Микола повернувся до Колочави, одружився з Ержікою Драч і жив звичайним сільським життям.

Але ненадовго.

У 1920 році він знову опинився поза законом. Відтоді його ім’я дедалі частіше з’являлося у повідомленнях про напади й пограбування. Одного разу Шугая таки затримали. На ніч його прикували… до швейної машини. Вранці в’язня вже не було. Він знову втік. Відтоді полювання на одного колочавського втікача почало набувати майже неймовірних масштабів.

Спершу за допомогу в його затриманні влада обіцяла 3000 чехословацьких крон. Згодом винагороду збільшили до 10–20 тисяч, а єврейські громади додатково обіцяли ще 30 тисяч.

 Але навіть такі гроші довго нічого не змінювали. Шугая шукали понад сто жандармів. Частину прислали з Праги, Брно та Братислави. До Колочави протягнули військовий кабель. Обговорювали використання авіації.

У селах запровадили пропускний режим: щоб піти до лісу, люди мали отримувати одноденний дозвіл. Уздовж доріг хотіли вирубати кущі на десятки метрів, аби втікачеві було важче ховатися. Але була проблема, якої не могли вирішити навіть сотні жандармів. Місцеві мовчали.

Колочавці часто відповідали, що нічого не бачили й нічого не знають. Шугая попереджали про облави, допомагали переховуватися. Його популярність стала такою, що владу почали непокоїти вже навіть газетні статті.

У липні 1921 року з’явилося розпорядження вилучати публікації, які надто привабливо зображували Шугая й могли зробити його в очах людей героєм. Тобто легенда народжувалася ще за його життя. Газети теж додавали свого. Писали навіть про нібито величезну банду Шугая з десятками людей і кулеметами. Його ім’я стало настільки гучним, що чужі злочини також почали приписувати йому.

Згодом з’явиться й образ народного месника, який нібито забирав у багатих і допомагав бідним. У середині серпня 1921 року історія Шугая добігла кінця.

 Микола та його молодший брат Юрій опинилися на горі Жалобка біля Колочави. За найпоширенішою версією, їх заманили туди колишні спільники. 16 серпня смерть братів уже була офіційно зафіксована.

Миколі було лише 23 роки, а його найвідоміша історія поза законом тривала трохи більше року. Здавалося б, усе мало закінчитися саме тоді. Але сталося навпаки. Уже в 1922 році з’явився перший художній твір про Шугая. Та справжнє друге життя його історії почалося у 1933-му, коли чеський письменник Іван Ольбрахт видав роман «Микола Шугай — розбійник».

 Ольбрахт добре знав Закарпаття, бував у Колочаві, збирав місцеві перекази й поєднав їх із реальною історією Шугая. Так людина з жандармських протоколів перетворилася на літературного героя — волелюбного карпатського розбійника, навколо якого правда вже майже нерозривно змішалася з легендою.

Роман мав великий успіх і був відзначений державною літературною премією в Чехословаччині. А далі історія Шугая зажила власним життям: її переносили на театральну сцену, екранізували, перетворювали на музичні постановки й балади.

Саме завдяки Ольбрахту ім’я чоловіка з маленької Колочави стало відомим далеко за Карпатами.

          Микола Шугай прожив лише 23 роки. А легенда про нього живе вже понад століття. І найдивніше, мабуть, те, що ще за життя влада боялася перетворення Шугая на героя.Зрештою саме таким його й запам’ятали наступні покоління.

Інтернет-джерела