Мова, що пережила імперії: велике свято рідного слова

24 трав.,2026

: Бібліотечно-інформаційний центр

Мова, що пережила імперії: велике свято рідного слова

Кирило створив спеціальну азбуку для мораван, разом з Мефодієм переклав перші тексти з Євангелія й Псалтиря. З дитинства обоє добре знали давньоболгарську мову, тому що були родом з м. Солуні, де поряд з греками проживало багато болгар. Це пояснює, чому в основу слов’янської мови брати поклали солунсько-македонський говір староболгарської мови, доповнивши новотворами з інших мов. Саме цю мову згодом назвуть старослов’янською. За свідченням болгарського монаха Чорноризця Храбра, це сталося 863 року. Цей рік і вважається початком слов’янської писемності.

Цікаво, що Кирило та Мефодій не мали за мету створити слов’янську абетку. Вони прагнули перекласти Біблію мовою, зрозумілою слов’янам. А абетка була тільки засобом для цього.

Виникнення письма має надзвичайно важливе значення в історії будь-якого народу. Шлях становлення слов’янської писемності був складним, адже кирилиця і глаголиця різні за своїм характером, графічно відрізняються одна від іншої, але мають певні аналогії в зображенні та назві букв, однаковий порядок розташування літер, що свідчить про взаємовплив однієї азбуки на іншу.

Кирилиця – одна з найдавніших систем слов’янського письма, що відома за книжковими пам’ятками XI ст., її азбука складається з 43 літер, у тому числі з 24 грецьких і 19 оригінальних слов’янських. Графіка кириличної азбуки була близькою грецькому та візантійському алфавітові. Накреслення її літер в подальшому стали графічною основою сучасної української, болгарської, російської, білоруської писемності.

Глаголиця ‑ одна з двох слов’янських абеток. Назва походить від старослов’янського «глаголъ» – слово, мова. Майже повністю збігаючись з кирилицею за алфавітним складом, розташуванням і звуковим значенням літер, глаголиця різко відрізнялася від неї формою букв. Азбука глаголиці складалася з 39 літер, які мали дуже складне накреслення у вигляді кружечків і петельок, з’єднаних між собою. Незважаючи на графічну складність літер глаголиці, вона тривалий час вживалася в деяких південнослов’янських країнах.

Поширення у східних слов’ян набула кирилиця і згодом витиснула глаголицю, як більш проста й зручна азбука, що, ймовірно, еволюціонувала з грецької протягом довгого часу та була остаточно закріплена в кінці IX ст. учнем Кирила в Болгарії.

Протягом історії кирилиці мінявся тип письма. Першим з’явився устав. З XIV ст. поширився півустав. Поява півуставу була зумовлена прискоренням процесу писання, оскільки потреба в книгах та ін. текстах збільшувалася.

Зростання попиту на писемну продукцію, особливо в ділових паперах, вимагало пришвидшення темпу писання, що призвело до виникнення в кін. XIV ст. скоропису. Із скоропису розвинувся курсив – сучасне ручне письмо з пов’язаними буквами. Півуставне письмо лягло в основу кириличних друкарських шрифтів. У сучасному світі більше 70-ти національних мов побудовано на кириличній абетці.

Брати Кирило та Мефодій дали слов’янам писемність рідною мовою, поклавши початок не тільки церковній, але й світський літературі. Вони перші організували богослужіння слов'янською мовою, переклавши на цю мову всі необхідні у церковному ритуалі службові книги: Апостол, Псалтир, Чотириєвангеліє, Требник тощо. Імена Кирила і Мефодія на віки увійшли в історію слов’ян. Вони створили першу слов’янську письмову мову, яка в подальшому вплинула на формування літературних мов багатьох слов'янських народів, яку в науці прийнято називати старослов’янською.