Василь Семенович Стефаник народився 14 травня 1871 р. в с. Русів на Станіславщині (сьогодні це Івано-Франківщина) у сім’ї заможного селянина. Батько В.Стефаника був працьовитим та вимогливим. Він хотів дати сину найкращу освіту.
Майбутній новеліст навчався три роки в рідному селі Русові, три роки у Снятинській школі, потім у 1883 році вступив до Коломийської гімназії, яку не закінчив, бо його виключили за участь у Покутській трійці у 1890 р.
В. Стефаник переїхав до Дрогобича і вступив до місцевої гімназії, яку закінчив 1892 р. Того ж року він вступив на медичний факультет Краківського університету, де вчився до 1900 р. Університет покинув, бо медицина його не цікавила.
У 1897 році відбулись перші публікації його новел у Львівському журналі «Літературно-науковий вісник». Свої новели писав російською, польською та чеською мовами.
У 1899 у Чернівцях, з’явилася перша збірка прози Стефаника «Синя книжечка».
«Першим українським новелістом», «володарем селянських душ», «великим майстром слова», «володарем тяжкого слова», «сільським філософом» – називають В. Стефаника.
1900 року у Львові з’явилася друга збірка письменника «Камінний Хрест».
У 1903 В. Стефаник відвідує Київ, де знайомиться з М. Старицьким, Панасом Мирним, М. Коцюбинським, Миколою Вороним. Також був знайомий з Лесею Українкою, Ольгою Кобилянською, Іваном Франком.
«Зі всіх людей, що жиють, – Ви мені найблищі. Як сестра, як мама, і – все. Якби не мав Вас, то здавало би ся мені, що земля де би не ступав, всюди підо мною потавала. Я мушу мати чоловіка найблищого і для скарги, і для радости»,
– повідомив із Кракова в листопаді 1900-го письменник 29-річний Василь Стефаник своїй ровесниці Ользі Гаморак у село Стецева – тепер Снятинський район Івано-Франківської області.
