«Соборна і незалежна – вільна наша Україна»

22 січ.,2026

: Бібліотечно-інформаційний центр

«Соборна і незалежна – вільна наша Україна»

Щороку 22 січня Україна відзначає День Соборності України – одну з найважливіших дат в історії нашої держави. Саме цього дня у 1919 році на Софіївській площі в Києві було проголошено Акт Злуки Української Народної Республіки (УНР) та Західноукраїнської Народної Республіки (ЗУНР). Ця подія стала історичним підтвердженням прагнення українського народу до єдності, свободи та власної державності.

Історична довідка

У той доленосний зимовий день у столичному Києві, під урочистий дзвін Святої Софії, було офіційно проголошено єднання двох гілок української нації, розмежованих віками історії.

Коментуючи цю знакову подію, видатний український політичний діяч та публіцист Сергій Єфремов зазначав:

«Того дня оформлено і затверджено акт поєднання двох досі порізнених частин України. Розпанахане, од віків переполовинене тіло національне зробило останній акт, щоб зростись не тільки духом, бо це давно вже зроблено, а й у політичних формах».

Однак, як відомо, тоді українському народу не вдалося повною мірою скористатися своїм історичним шансом. У тих важких внутрішніх та зовнішньополітичних умовах процес об’єднання не пощастило довести до логічного завершення. Україна залишалася позбавленою державності, етнічно роздробленою, територіально розділеною, національно підкореною. Втрата державності знову перетворила ідею соборності українських земель на ідеал, нездійсненну мрію, віковічне прагнення. На щастя, ті часи для України вже відійшли в минуле. Ми непохитно віримо, що назавжди.

Акт Злуки був глибоко історично зумовлений і базувався на віковічному прагненні українського народу до незалежної, соборної національної держави. Він став потужним проявом волі українців до етнічного та територіального єднання, демонстрацією їхнього активного самоусвідомлення та формування політичної нації.

Ідея соборності українських земель отримала державне визнання і в наступні десятиліття залишалася ключовим фактором та практично єдиним безспірним пунктом у програмних цілях усіх напрямків національно-визвольного руху.

Акт Соборності надав остаточного вигляду самостійній українській державі та допоміг подолати пережитки федералістських ідей у свідомості національної політичної еліти.

Злиття Української Народної Республіки та Західноукраїнської Народної Республіки стало чудовим прикладом того, як можна мирно, демократично і без будь-яких загарбницьких намірів об’єднувати землі в одну, повноцінну та незалежну державу.

Це національне єднання ґрунтувалося на таких ключових принципах: спільне розуміння історії та власної ідентичності, прагнення до свободи й самостійності, вільний вибір народу, а також опора виключно на власні політичні та матеріальні можливості.

Важливо, що разом із прийняттям Універсалу про Злуку, Трудовий конгрес чітко заявив: об’єднана Українська Народна Республіка навіть не має думки захоплювати чужі території.

Значущим є й те, що весь процес об’єднання, який передував самому Акту Злуки, був повністю законним та легітимним. Ті, хто ініціював цей рух – Українська Національна Рада та Директорія УНР – ще 1 грудня 1918 року підписали попередню угоду. У ній вони висловили свій намір з’єднати людей та землі обох українських утворень в одну, спільну країну.

У січні 1919 року Українська Національна Рада у Станіславі (нинішня назва міста – Івано-Франківськ) прийняла ухвалу про злуку і надала повноваження своїй делегації завершити оформлення об’єднання двох держав. Президент Ради Євген Петрушевич наголошував:

«По лінії з’єднання не було між нами двох думок».

І нарешті завершеного оформлення Акт Злуки дістав після ухвали Трудовим конгресом. Безперечно, сучасні правники і політики повинні робити певні поправки на складні й динамічні процеси української революції, які чимало державних рішень змушували ухвалювати за спрощеною процедурою.

Якщо події кінця Першої світової війни спричинили крах об’єднавчих зусиль українського народу, то Друга світова війна стала каталізатором збирання роз’єднаних частин України. Вони потрапили в орбіту геополітичних інтересів двох антагоністичних тоталітарних режимів – радянського і фашистського.

Ніби звертаючись до нас, один з творців Акту Злуки, державний секретар ЗУНР Лонгин Цегельський говорив про день 22 січня:

«Це така дата, що її виучувати будуть напам’ять українські діти грядущих поколінь побіч таких дат, як дата Хрещення Русі, як битва над Калкою, як битва під Полтавою або зруйнування Січі».

Його слова справді стали пророчими.

В Універсалі Директорії УНР підкреслювалося:

«Здійснилися віковічні мрії, якими жили і за які умирали кращі сини України. Однині є єдина незалежна Українська Народна Республіка».

І хоча цій благородній ідеї не судилося втілитися на початку ХХ століття, події 1918-1919 років відіграли визначну історичну роль. Вони стали виявом генетичного потягу українства до територіального та духовного єднання, спадкоємності історичної державотворчої традиції, сформували підґрунтя для відродження сучасної незалежної, соборної України.

На цьому підґрунті розвивалися події 22 січня 1990 року, коли історичну естафету поборників незалежності України гідно підтримали наші сучасники, поєднуючи живим ланцюгом злуки Київ і Львів, Схід і Захід України.

Відзначення Дня Соборності, вшанування творців Акту Злуки це не тільки зовнішня суспільна потреба, а й наш моральний обов’язок берегти світлу пам’ять незліченних жертв, принесених українським народом на олтар незалежності, соборності, державності.

Працівники бібліотеки

Перегляди: 207