Незгасима зірка української поезії – 211-річчя з дня народження Тараса Шевченка

09 бер.,2025

: Бібліотечно-інформаційний центр

Незгасима зірка української поезії – 211-річчя з дня народження Тараса Шевченка

В історії кожного народу є імена, які він свято береже у своїй пам’яті і з великою любов’ю та повагою передає з покоління в покоління. Є таке ім’я і у нашого народу – Тарас Шевченко. Не було і немає в Україні поета, який був би йому подібний. Не було у неньки України сина, який так ніжно і віддано любив свій народ і так страждав за нього. Саме він зберіг і повернув народу його голос – українську мову. Для кожного з нас ім’я Шевченка є святим.

«Він був найбільш народним поетом з усіх великих поетів світу. Поезія Шевченка була явищем єдиним і неповторним. Немає для неї відповідника в світовій літературі».

Мар’ян Якубець

Тарас Григорович Шевченко народився 25 лютого (9 березня за новим стилем) 1814 р. у с. Моринцях Звенигородського повіту Київської губернії (нині Звенигородський район Черкаської області) у родині Григорія Івановича Шевченка і Катерини Якимівни Бойко.

Батьки Шевченка були кріпаками магната генерал-лейтенанта Василя Васильовича Енгельгарда – поміщика, що володів 50 тис. кріпаків і був власником близько 160 тис. десятин землі. Через рік після народження Тараса родина переїздить із Моринців до Кирилівки, у ній, окрім Тараса, було 6 дітей –старші – Катерина та Марія, брат Микита, молодші – Ярина, Марія, брат Йосип.

Рано став сиротою – мати померла, коли йому було 9 років, батько – у 11 років. Його доглядала сестра Катерина.

Восени 1822 року починає вчитися грамоти у місцевого дяка. Іде наймитувати до дяка Богорського, який прибув з Києва. Не витерпівши знущань дяка, тікає від нього і шукає в навколишніх селах учителя-маляра.

В 1828 році він потрапляє в число прислуги поміщика Енгельгардта, спочатку в ролі кухарчука, потім козачка. Помітивши у Тараса пристрасть до живопису, поміщик вирішує зробити його придворним художником. Він віддає свого кріпака в навчання викладачеві Віленського університету – портретисту Яну Рустему. У Вільні юний Тарас пробув 1,5 року.

Переїхавши 1831 року з Вільно до Петербурга, Енгельгардт взяв із собою Шевченка і віддав його в науку на 4 роки до живописця Василя Ширяєва.

1836 року Тарас Шевченко у складі артілі Ширяєва розписує театр у Петербурзі. Цього ж року він знайомиться з учнем Академії мистецтв Іваном Сошенком. Пізніше відбувається знайомство художника-кріпака з Гребінкою, Григоровичем, Венеціановим, Жуковським, Брюлловим. У лютому 1837 року Товариство заохочення художників дозволило Шевченкові (неофіційно) відвідувати навчальні класи. У квітні 1837 року Брюллов створює портрет Жуковського, який був розіграний у лотереї за 2500 карбованців. За ці гроші було викуплено Тараса Шевченка з кріпацтва. 25 квітня 1838 року на квартирі Брюллова йому була вручена Жуковським відпускна.

Після викупу Шевченко оселився на 4-й лінії Васильєвського острова у будинку № 100. Незабаром він став студентом Петербурзької академії мистецтв, а вже там – улюбленим учнем Брюллова.

Будучи вже неабияким портетистом, упродовж навчання він опанував також мистецтво гравюри й виявив видатні здібності як графік та ілюстратор.

23 червня (5 липня) 1838 року за рисунок з гіпсових фігур на місячному екзамені в Академії мистецтв Шевченкові виставлено номер тринадцятий.

13 (25) травня 1843 року Шевченко з Петербурга виїхав до України. Відвідав відставного поручника й українського поета Віктора Забілу на його хуторі Кукуріківщина під Борзною.

У червні 1843 побував у Києві, де познайомився з Михайлом Максимовичем та Пантелеймоном Кулішем, і на Полтавщині відвідав Євгена Гребінку в його Убіжищі.

У 1844 р. написав гостро політичну поему «Сон» («У всякого своя доля»), ставши на шлях безкомпромісної боротьби проти самодержавної системи тодішньої Російської Імперії.

У березні 1845 р. Т. Шевченко закінчив навчання в Академії мистецтв, йому було присвоєно звання «некласного художника». У кінці березня Шевченко виїздить до Москви, де зустрічається зі Щепкіним та Бодянським. У квітні 1845 року Шевченко приїздить в Україну, щоб постійно тут жити і працювати. 22 квітня поет прибув у Київ, де зустрівся із Максимовичем.

Одержавши від Київської Археологічної комісії доручення зарисувати історичні пам’ятки, Шевченко вирушає на Звенигородщину. У Густинському монастирі він виконує кілька малюнків. У середині серпня Т. Шевченко приїздить до Переяслава, де змальовує кілька пам’яток. Відвідавши село Андруші, він малює дві сепії «Андруші», у вересні 1845 гостює у Кирилівці.

Після смерті Миколи І на Шевченка не була поширена амністія політичним в’язням і засланцям. Лише 1857 року, завдяки клопотанню друзів, поета звільнили із заслання. Чекаючи дозволу на звільнення, Шевченко почав вести «Щоденник».

За зиму 1857-1858 рр. Шевченко створив багато портретів, малюнків, редагував і переписував у «Більшу книжку» свої поезії періоду заслання, написав нові поетичні твори: «Неофіти», «Юродивий», триптих «Доля», «Муза», «Слава». Одержавши дозвіл на проживання у столиці, 8 березня поет залишив Нижній Новгород і через два дні прибув до Москви. Тут він зустрічається з друзями, знайомиться з діячами науки і культури.

У 1859 році Шевченко отримав дозвіл повернутися в Україну. Але за революційну агітацію серед селян його знову заарештували і звеліли виїхати до Петербурга.

4 вересня 1860 року Рада Академії мистецтв надала Шевченкові звання академіка-гравера. Цього ж року виходить нове видання «Кобзаря».

26 лютого (10 березня) 1861 року Шевченко помер. На кошти друзів (13 березня) його було поховано спочатку на Смоленському православному кладовищі в Петербурзі.

Після того як п’ятдесят вісім днів прах Тараса Шевченка перебував у Петербурзі, його домовину, згідно із заповітом, за клопотанням Михайла Лазаревського, після отримання ним дозволу у квітні того ж року, перевезено в Україну і перепоховано на Чернечій горі біля Канева.

Багато років пройшло після смерті Тараса Шевченка. Але його поезії, його картини забути неможливо. Вірші Кобзаря завжди на слуху. Вони підтримували українців під час багатьох війн, бідування, під час пошестей і голоду. Вони ставали наче добрими порадниками у скруті, бо написані з такою щирістю, що душа бринить від щастя чи від туги. Багато з них стали піснями, і тепер вже ніхто не може їх відрізнити від народних пісень.

Тарас Шевченко – відомий художник. Його художня спадщина нараховує більш ніж 830 творів. Дослідники вважають, що майже 300 робіт втрачені. Але ті, що залишилися, дарують глядачам та справжнім шанувальникам мистецтва неповторну насолоду.

Ім’ям Шевченка названо безліч площ, проспектів, вулиць, парків, театрів по всій Україні. Він, здається, живе в них, наче й зараз придумуючи нові слова для своїх віршів, наче знову намагаючись намалювати нову картину.

Під високим голубим небом у центральній частині столиці України височать монументальні колони Київського державного університету імені Тараса Шевченка. У вересні сюди прибувають юнаки та дівчата з усіх кутків нашої України. Вони навчаються у великому й величному закладі, пам’ятаючи про ту людину, ім’я якої носить їхній університет, – про Шевченка.

Так, ім’я цієї людини не забуто. Чи міг коли-небудь його батько, неграмотний кріпак, навіть припустити, що колись його син стане такою знаменитістю? Що навіть через багато років, століть його ім’я будуть вимовляти з повагою та любов’ю?

Як писав Іван Франко, «найкращий, найцінніший дар доля дала йому аж по смерті — невмирущу славу і вічно нову насолоду, яку дають його твори мільйонам людських сердець».

Ангеліна ГОЛЬЧА

Перегляди: 440