Про Франка можна писати багато, поринати в його творчість не вистачить навіть миті, а цікавитись його непростим, дещо заплутаним особистим життям можна до кінця життя, бо Іван Якович Франко був людиною з великою душею, глибоким внутрішнім світом, твердими поглядами у баченні суспільства. Людина з великої літери, яку поважають і донині. Саме сьогодні світ відзначає його річницю – 170-річчя з дня народження письменника.
«…Після Шевченка не було в нас такої постаті. Отже не буде в нас перебільшення сказати, що Шевченко і Франко – це насправді ті два могутніх крила, які винесли українське слово, українську культуру на простори світові. Франко стоїть серед тих великих порадників, мислителів-гуманістів, до яких людство завжди буде звертатись…» (О. Гончар).
Він першим серед українських письменників спромігся заробити на хліб власним пером. Й очолив першу українську політичну партію. І першим поєднав вишиванку та європейський костюм. І ще багато в чому був першим! Це особистість із хистом надзвичайної сили й діапазону, з широким колом зацікавлень – від грибництва й рибальства до науки й публіцистики, від художньої творчості до філософських узагальнень та спостережень за природою. І це саме той випадок, коли у класика і читача немає шансів не полюбити одне одного!
Деякі факти з життя та творчість письменника
Іван Якович Франко народився 27 серпня 1856 року в селі Нагуєвичі Дрогобицького повіту у Східній Галичині (тепер Львівська область). Тобто за походженням він галичанин.
Мати Івана Франка, Марія Кульчицька, походила із зубожілого українського шляхетського роду Кульчицьких, гербу Сас, була на 33 роки молодшою за чоловіка. Померла, коли Іванові було 15 років.
Коли Франкові було 9 років, помер батько. Мати вийшла заміж удруге. Вітчим, Гринь Гаврилик, уважно ставився до дітей, фактично замінив хлопцеві батька. Франко підтримував дружні стосунки зі своїм вітчимом протягом усього життя.
Франко любив медовуху й вино, смачно готував каву, збирав гриби та ловив рибу. Найбільше любив гриби – їх варили, смажили й сушили на зиму. Улюбленою стравою були присмажені гриби з молодою картоплею.
Під час навчання в Дрогобицькій гімназії Франко жив у далекої родички Кошицької, у столярній майстерні якої іноді спав у трунах.
Восени 1875 року Франко став студентом філософського факультету Львівського університету. Спочатку належав до москвофільського товариства. Згодом захопився соціалістичними ідеями, читав Маркса й Енгельса, листувався з Михайлом Драгомановим. Наприкінці життя вважав ідею Маркса хибною, а соціалістичну державу називав тюрмою.
Франко виступав за ширше вживання назви «українці» замість «русини». В «Одвертому листі до галицької української молодежі» 1905 року писав: “Ми мусимо навчитися чути себе українцями – не галицькими, не буковинськими, а українцями без соціальних кордонів…”
Після другого арешту 1880 року Франко ледь не помер від голоду. За тиждень у готелі написав повість «На дні» й на останні гроші надіслав її до Львова. Потім три дні жив на 3 центи, знайдені на березі Пруту, а коли гроші закінчилися, лежав без пам’яті й сил. Врятував його старий служитель готелю.
1886 року Франко одружився з Ольгою Хоружинською – високоосвіченою жінкою, яка знала англійську, французьку, німецьку та російську мови. Вона стала його дружиною й помічницею. Подружжя виховало чотирьох дітей: Андрія, Тараса, Петра й Анну.
Подружнє життя було складним через матеріальні труднощі, побутові проблеми та вороже ставлення суспільства до Ольги. Це спричинило її нервове виснаження, сухоти й психічний розлад. Одинока, покинута дітьми, померла 17 липня 1941 року і похована на Личаківському цвинтарі, на полі № 4 неподалік від свого чоловіка. На цьому особисте життя Франка не закінчилось…
Франко відомий своїм інтересом до індійської культури, він вивчав літературу, філософські твори, тексти Вед на санскриті. Сам він говорив: “Жаль, що я не орієнталіст”. Серед перекладів Івана Франка – біблійна “Книга Буття”. Досі це найбільш точний переклад цієї частини Біблії українською мовою.
1908 року стан здоров’я Франка значно погіршився, але він продовжував працювати. Останнє десятиліття його життя було дуже складним і супроводжувалося сильним болем та безсонням.
Іван Франко був відомий своїми атеїстичними поглядами. Перед смертю він не погодився примиритися з Богом і церквою, пояснюючи це тим, що все життя вчив молодь не вірити в Бога. Про це згадував отець Макарій Каровець: “Тут пригадуємо, що Франко майже від перших хвилин свого виступу аж до смерті був у нас головним пропагатором виразного атеїзму, що той атеїзм пропагував і в своїх популярно-наукових писаннях, і в своїй поезії. Пригадуємо, що атеїзм був увесь час головним стовпом його світогляду. Пригадуємо, що коли Франко умирав, відвідав його піп Теодозій Галущинський і умовляв помиритися з господом богом і з церквою, в котрій він, Франко, родився та котру поборював ціле своє життя. Та отримав від Франка відповідь: “А що на те сказала б молодіж, котру я ціле життя вчив не вірити в бога?” Помер несповіданий і нерозкаяний”.
28 травня 1916 року Іван Франко помер у Львові. Похований на Личаківському кладовищі.
В інституті германістики Віденського університету, де Франко захистив докторську дисертацію, 29 жовтня 1993 року відкрили меморіальну дошку. 28 травня 1999 року на Постгассе, 8 відкрили погруддя письменника. Ще одна пам’ятна дошка встановлена на будинку у Відні на Віпплінґерштрассе, 26.
Франко – єдиний український поет, який номінувався на Нобелівську премію з літератури.
Творчість Івана Франка
Збірки Івана Франка:
Твори:
Творчість Франка безумовно стала великим внеском у спадщину української культури. Його твори спонукають замислитися над поняттями свободи, почуттів, справедливості, праці та любові до рідної землі. Минуло багато років, але думки Івана Яковича донині залишаються актуальними.
Працівники бібліотеки
вул. Масарика Т. (Матросова), 32 м. Мукачево Закарпатська область 89600, Україна
dummy +38 050 692 27 81
dummy makollege@gmail.com
