На початку 1920-х гуртожитків в УРСР бракувало. Старі були переповнені, там не вистачало ліжок.
Нові ж нерідко були малопридатні для життя.
«У приміщеннях, які виділялися, часто спали на підлозі, вкривалися одягом. Без освітлення, були проблеми і з опаленням», – відзначає Анна Олійник.
У межах антирелігійної кампанії Михайлівський собор у Києві віддали під студентський гуртожиток.
«Ліжка стояли безпосередньо у церкві. Чудова акустика відлунювала гучним шумом, адже там жила величезна кількість студентів. Там вони варили їжу, стояли буржуйки. Під паливо виломлювали дерев’яне різьблення»,
– ділиться дослідниця свідченнями киян початку 1920-х.
У Харкові університетську церкву також підладнали під гуртожиток. Чоловіча і жіноча частини там були перегороджені фанерою у рівень людського зросту.
Харківська історикиня Ольга Рябченко про це написала: «Через те, що вхід загальний, двері з чоловічої половини в жіночу не закриваються за відсутністю гачка, а фанера досягає людського росту, немає можливості умитися або помити голову. З боку чоловічого відділення постійний шум, підглядання через перегородку й таке інше».
За її ж даними, на 27 жінок була одна миска для миття голови, а замість столів – старі перевернуті верстати, ліжка стоять майже без проходу, частина вікон вибиті.
Щоби якось покращити ситуацію, вирішили проводити перевірки на «кращі кімнати».
«Але через те, що людей було дуже багато, то ці комісії часто просто не помічали. При них продовжували розважатися і лаятися, що дуже обурювало комісії»,
– розповідає Анна Олійник.
Такі умови не могли не впливати на здоров’я студентів. Багато з них страждали на виснаження і цингу через погане харчування і холод.
Не рідкістю тоді був і сифіліс та інші венеричні хвороби.
«Нова ідеологія пропонувала багато можливостей, й при цьому була відсутня сексуальна освіта, а моральні норми нівелювалися», – каже дослідниця.
За даними дослідників, популярними гаслами студентів початку 1920-х років були: «Геть невинність» і «Геть сором».
При цьому, влада підтримувала студентів продовольчими картками, а з 1922 слухачів «рабфаків»! навіть мали забезпечувати їжею та одягом на рівні з бійцями Червоної армії.
Утім, як свідчать тогочасні джерела, реально це налагодили лише у деяких містах.
Якість освіти
«Є свідчення, що якість освіти страждала. Але більше за рахунок того, що студенти були немотивовані. Вони прийшли навчатися, тому що радянська влада так сказала і комсомольці видали "командировку"», – стверджує Анна Олійник.
Утім, додає вона, певний рівень освіти вдавалося підтримувати за рахунок старих професорських кадрів.
Вони намагалися організовувати групи, в яких більш успішні студенти допомагали менш успішним.
Однак потяг до колективного життя проявлявся у всьому.
«Навіть у навчанні на якийсь період запровадили бригадний принцип здачі заліків, коли студентів ділили на бригади й отриману бригадиром оцінку ставили на всіх», – каже дослідниця.
Студенти ж нерідко прогулювали лекції і списували на іспитах.
Надміру ретельне навчання вважалося мало не буржуазною звичкою.
«Якщо студент сидів десь у кутку в гуртожитку і читав книжку, його могли взяти на кпини: що ти таке робиш, краще йди зіграй з нами в карти», – відзначає Анна Олійник.
Крім того, радянська влада намагалася нівелювати значення дипломної роботи.
Коли професори не приймали низькоякісні роботи і відправляли їх на доопрацювання, це означало, що студент залишається на другий рік. А так знижувався темп підготовки спеціалістів.
Тоді професорам доносили, що у будь-якому разі треба ставити «задовільно», бо «можуть бути проблеми».
Автор фото,Укрінформ
