Карпатській Україні

15 бер.,2026

: Бібліотечно-інформаційний центр

Карпатській Україні – бути

15 березня 1939 року у Хусті розпочав свою роботу Сойм Карпатської України. За 3 години праці Сойм ухвалив кілька історичної ваги документів: про незалежність, державний устрій, назву, мову, прапор, герб і гімн Карпатської України.

Проблема Карпатської України з осені 1938 року стала однією з провідних у європейській політиці. Свою зацікавленість у долі цього краю демонстрували Німеччина, Угорщина, Польща та СРСР.

Після підписання 30 вересня 1938 року керівниками урядів Німеччини, Великої Британії, Франції й Італії Мюнхенської угоди Чехословаччина змушена була віддати Третьому Рейху 20% своєї території, на якій мешкало близько 4 мільйонів німців (Судетська область). Відірвали для себе шматок Тешинської Сілезії і поляки.

А 10 жовтня 1938 року решта території Чехословаччини стала федерацією трьох народів: чехів, словаків і русинів. Підкарпатська Русь (Карпатська Україна) отримала нарешті автономію.

26 жовтня 1938 року, за рекомендацією Берліна, уряд Чехословаччини звільнив із посади прем’єр-міністра Підкарпатської Русі Андрія Бродія, який виступав за приєднання Закарпаття до Угорщини. Новим прем’єр-міністром став доктор теології о. Августин Волошин, який заснував і очолював Народно-християнську партію.

Августин Волошин народився 18 березня 1874 року у мальовничому гірському селі Келечин (тепер Міжгірський район Закарпаття) в родині священників. У 1883-1892 роках він навчався в ужгородській гімназії. Як згадував Володимир Бірчак, «уся наука в ужгородській гімназії, як загалом у всіх мадярських школах, мала одну головну ціль: виховати добрих мадярів. По руськи учено в тих часах тільки релігію та "руське" тих, хто добровільно хотіли вчитись тому предмету… Під "руським язиком" не розуміли в тих часах в Ужгороді живої народної мови чи нової руської літератури, а богослужебну, церковно-словянську, штучну мову». Тому й не дивно, що з кожним роком зменшувалось число бажаючих вчити «руське».
Після закінчення гімназії А. Волошин студіював теологію в Будапешті й Ужгороді, а 22 березня 1897 року був висвячений і став служити капеланом в Ужгороді. Одночасно молодий священик успішно закінчив Вищу педагогічну школу в Будапешті й отримав 1900 року диплом професора математики та фізики, згодом він став викладати ці предмети в ужгородській вчительській семінарії, а у 1912-1938 роках був її директором.
На переломі ХІХ–ХХ століть А. Волошин кілька раз побував у Львові, що мало велике значення для утвердження його національної свідомості. У цей час він разом із Василем Гаджегою та Петром Гебеєм очолює «Общество св. Василія Великого», яке заснував 1864 року Олександр Духнович. Волошин і його соратники намагалися пробудити до життя цю занепалу організацію, перевести її з москвофільської на українофільську орієнтацію. Водночас необхідно було протистояти опору угорських властей. Під загрозою ліквідації «Общества» його було перереєстровано як торгівельне товариство УНІО з друкарнею та книгарнею.
Ставши головою уряду, Августин Волошин сформував свій кабінет виключно з представників українського напрямку. 27 жовтня 1938 року в газеті «Нова свобода» було опубліковане звернення «До всіх українців по цілому світі! До всіх українських партій, організацій, груп, товариств в Галичині, Буковині, Бесарабії, Наддніпрянській Україні, Сполучених Державах Америки і взагалі до українців, де б вони не жили», яке свідчило про чітку українську спрямованість уряду А. Волошина: «Ми віримо, що великий 50 мільйоновий український народ підійме й надалі своє велике слово і не допустить, щоб наші віковічні вороги наклали на нас пута». А від 1 грудня 1938 року Підкарпатська Русь стала називатись Карпатською Україною.
Вже від перших днів існування на автономну Карпатську Україну зазіхала Угорщина, яка домагалася відокремлення чехословацької території, заселеної угорцями. 2 листопада 1938 року арбітражна комісія у Відні передала Угорщині південно-західну частину Закарпаття. На цій території площею 1700 кв. км містилися найродючіші землі, основні залізничні вузли та найбільші міста Ужгород, Мукачево, Берегово. Новою столицею краю стало місто Хуст. Зустрічаючи вороже ставлення з боку сусідніх країн – Угорщини, Польщі, Румунії, уряд Карпатської України змушений був шукати союзників у Німеччині, яка могла би стримувати агресивні апетити Будапешту.

В останні місяці 1938 року Гітлер розпочав демонстративно підтримувати Карпатську Україну, плануючи використати її в майбутньому для підтримки антипольського руху в Галичині та на Волині, а також шантажувати СРСР. 7 грудня 1938 року було підписано німецько-карпатоукраїнську угоду. До Хуста почали з’їжджатись дипломати, навіть уряд Японії вирішив заснувати тут консульство.

Зберігши Карпатську Україну, Гітлер залишив у своєму активі серйозні засоби тиску не тільки на Угорщину, яка не отримала всього, чого бажала, а й на Польщу та СРСР, за рахунок територій яких могла з часом бути створена Велика Україна.

12 лютого 1939 року відбулися вибори до сойму Карпатської України. У них взяли участь 92,5% населення, з них 92,4% проголосували за Українське національне об’єднання (УНО), очолюване Августином Волошином. Це був перший на українських землях парламент, обраний загальним таємним голосуванням.
Створено Українську національну оборону, реорганізовану згодом у «Карпатську Січ», яку очолив Дмитро Климпуш. На Закарпаття з Галичини переходило багато членів ОУН. Але для створення міцної держави та її надійної оборони не вистачало ні часу, ні засобів, ні кадрів.

Уряд А. Волошина планував відкриття Сойму провести вже 2 березня в місті Рахові. Проте президент Чехословаччини Еміль Гаха відклав скликання першої сесії до 31 березня, і лише згодом погодився на 15 березня 1939 року. Празький уряд не раз втручався у внутрішні справи краю, не давав змоги творити збройні сили. В уряді А. Волошина міністром внутрішніх справ був поставлений чеський генерал Прхала, який мав контролювати цей уряд.

Врешті-решт Гітлер вирішив ліквідувати рештки Чехословаччини. За його вказівкою 14 березня 1939 року у Братиславі створено словацький уряд на чолі з президентом д-ром Тісо і проголошено незалежність Словаччини.
Того ж дня до Берліна запросили президента Чехословаччини Е. Гаху, якому оголосили, що німці починають повну окупацію Чехії та Моравії, і чехословацька армія повинна скласти зброю.
15 березня гітлерівці окупували Прагу, й Адольф Гітлер проголосив, що Чехія і Моравія стали німецьким протекторатом. Е. Гаха залишався «державним президентом», а реальна влада перейшла до німецького райхспротектора Костянтина Найрата.
Водночас Гітлер вирішив зробити подарунок Угорщині, яку він вирішив використати як союзника у майбутній війні проти Польщі та на Балканах. Мадярам дозволили зайняти Карпатську Україну.

Безборонна молода держава стала жертвою агресії. Чеське військо, яке ще перебувало на Закарпатті, не мало бажання воювати з мадярами. 14 березня у Хусті дійшло до сутичок між січовиками та чеськими військовиками, які не хотіли передавати зброю «Карпатській Січі».

А наступного дня почався наступ. Як колись під Крутами, жменька хустських гімназистів, севлюських семінаристів, галицьких оунівців і карпатських січовиків прийняли нерівний бій на Красному полі під Хустом, щоби хоч на кілька годин зупинити угорський наступ і дати змогу розпочати роботу Сойму Карпатської України. Бої точились під Перечином, Ґорондою, Іршавою, Севлюшем, Хустом, Буштином. Це були фактично перші битви Другої світової війни.

Сойм Карпатської України засідав 15 березня в будинку української державної гімназії в Хусті. Предсідником Сойму обрано Августина Штефана, його заступниками – С. Росоху та Ф. Ревая.

Новообраний голова Сойму Августин Штефан виступив з інавґураційною промовою:

«Світлий сойме! Із свідомістю великої відповідальності перебираю ту надзвичайно почесну, одночасно надмірно тяжку функцію, що судьба вложила на мене: бути на чолі першого сойму Карпатської України.
Дякую панам послам за оце визначення повірення і старатимусь з Божою поміччю доложити всіх зусиль, щоб бути гідним показаного мені довір'я.
В історії українського народу не було ще випадку, щоб рішало всенародним голосуванням вибране законодатне тіло. Видавали закони українські князі, королі й гетьмани, але однозгідною волею народу вибраного законодатного сойму наше минуле не знає. Довгі століття український народ блукав у темряві й ждав на ліпшу долю, на свободу. Та тільки коли наступила 1938 осінь, пірвався наш народ до могутнього зриву й пустився відважно на нову, тяжку дорогу до просторів волі.
І ми, нашим народом вибрані представники Карпатської України, без вагання стаємо туди, куди нас призначено. Бо право й силу дають нам не насильство, не партійні інтриги, не нацьковування одних проти других, не юдин гріш, але однозгідна, спонтанна воля українського народу в Карпатській Україні.
Ми хочемо вірити, що незломну волю українського народу – життя своїм вільним життям – респектуватимуть всі культурні народи, котрим принцип самовизначення народів є святий заповіт і не пуста фраза. Бо зухвалість думати, що Всемогучий тільки для одного або двох народів творив цей світ. Кожний народ має святе право жити своїм власним життям на цьому світі.
Український народ не є гостем у Карпатській Україні! Більше як тисяча триста років заселює він цю землю. Тисяча кількадесять років тому назад бере він участь під проводом князя Олега Віщого в поході на Царгород разом з іншими українськими племенами київської держави.
За часів династії Арпадовичів, що були споріднені з київськими князями, Карпатська Україна мала самоуправу з власною адміністрацією і судівництвом. По вигасненні династії Арпадовичів, коли нові пануючі не респектували здобуті права українського народу, ужгородський й земплинський наджупан підняв кривавий бунт за вольності українського народу і згинув в нерівному бої під замком Мак. Ще раз за часів князя Корятовича тішиться свободою наш народ у Карпатській Україні. Та по його смерті стала завмирати українська воля, стала гіршати українська доля.
Тільки по світовій війні, дякуючи освідомлюючій праці найкращих синів Карпатської України, а головно сороклітній праці батька нашого відродження Августина Волошина, зачинається нове, краще життя на нашій землі.
Вірю, що перший український Сойм Карпатської України розпочату працю поведе так, що наш многострадальний народ буде тішитися своєю свободою, своєю правдою. Прошу Всемогучого, щоб дозволив першому українському Соймові Карпатської України служити інтересам українського народу».
Сойм ухвалив терміново Закон №1, який проголошував:

«1. Карпатська Україна є незалежна держава.

Назва держави є: Карпатська Україна.
Карпатська Україна є республіка з президентом, вибраним соймом Карпатської України, на чолі.
Державна мова Карпатської України є українська мова.
Барва державного прапору Карпатської України є синя і жовта, причому барва синя є горішня, а жовта є долішня.
Державним гербом Карпатської України є дотеперішній краєвий герб: медвідь у лівім червонім полі й чотири сині та жовті смуги в правому півполі, і тризуб св. Володимира Великого з хрестом на середньому зубі. Переведення цього місця закону полишається окремому законові.
Державний гімн Карпатської України є: "Ще не вмерла Україна..."
Цей закон обов’язує зараз од його приняття».

Таємним голосуванням одноголосно був обраний президент новоутвореної держави. Ним став Августин Волошин.
Але вже наступного дня президент і уряд змушені були залишити столицю. Карпатська Україна не мала сил для оборони проти мадярської агресії.
Після того як мадяри захопили шляхи сполучення, частина українських військ перейшла в гори, де продовжувала партизанську війну. Частина вояків намагалась перейти до Польщі та Румунії, але більшість із них розстрілювали на місці або передавали мадярам.

Частина членів уряду еміґрувала через Румунію до Югославії. Прем’єр А. Волошин намагався зацікавити справою Карпатської України іноземні уряди, але Європа байдуже сприйняла угорську окупацію Закарпаття. Гітлер теж розчарувався в українських націоналістах як реальній силі та не хотів дратувати Сталіна незалежною українською державою, розраховуючи зробити його своїм союзником при поділі Польщі та забезпечити собі нейтралітет з боку СРСР для розправи над Францією.

Августин Волошин відійшов від політики, переїхав до Праги, де став професором, а згодом ректором Українського вільного університету. У травні 1945 року його заарештували радянські спецслужби, і 19 липня 1945 року Волошин помер у Лефортовській тюрмі в москві.

Та справа борців за Карпатську Україну не пропала марно. У 1945 року Чехословаччина змушена була відмовитись від Закарпаття, яке об’єдналось хоч із радянською, але Україною.