При написанні Гамлета Шекспір, мабуть, опирався на легенду про Амлета, записану літописцем 13-го століття Саксоном Граматиком в «Діянні данів», а потім переказану вченим мужем 16-го століття Франсуа де Бельфорестом, а також, можливо, на втраченій п’єсі єлизаветинської доби, відомій у наші дні як «Ур-Гамлет».
«– Ось флейта, зіграйте на ній щось.
– Принце, я не вмію.
– Але я вас прошу.
– Але я не знаю, як взятися за це.
– Це також просто як брехати: перебирайте отвори пальцями, вдуйте ротом повітря і з неї поллється найніжніша музика.»
Автор піднімає проблеми: протиріччя між дійсністю і ідеалом, невідповідності мрії і способу її досягнення, роль особистості в історії людства.
Проблема життя та смерті є лейтмотивом п’єси. Більшість героїв твору помирають, майже всі вони розмірковують про смерть та життя. Важливим моментом для усвідомлення швидкоплинності людського життя є сцени на кладовищі.
Проблема боротьби й бездіяльності. Що краще: змиритися чи боротися зі злом? А чи буває добро з кулаками? чи не перетворюється воно в цей час на зло? Більше питань, ніж відповідей.
Проблема любові та зради. Зрада – поняття, що присутнє у п’єсі майже постійно. На зрадників та шпигунів перетворюються навіть близькі для Гамлета люди. Чому королева зраджує пам’ять батька Гамлета, Офелія – Гамлета, Клавдій – брата, Розенкранц і Ґільденстерн – друга? Зрозуміло одне: справжня любов і зрада – несумісні.
Сюжет твору
