90-річчя від дня народження Бориса Олійника (1935-2017) – українського поета, публіциста, громадського діяча і перекладача

22 жовт.,2025

: Бібліотечно-інформаційний центр

90-річчя від дня народження Бориса Олійника (1935-2017) – українського поета, публіциста, громадського діяча і перекладача

«Найважливіше – не погрішити супроти своєї совісті»

Борис Олійник

Борис Олійник народився 22 жовтня 1935 р. в селі Зачепилівка Харківської області (у наш час – Полтавської).

Батько загинув на фронті у 1943 році. Борис пережив фашистську окупацію під опікою мами Марфи та бабів – Катерини й Химки.

Люди, які його оточували – рідні, односельці, вчителі, не дали відчути себе сиротою. Від них він набрався сили й розуму, мудрості й любові.

Першу свою школу – початкову – Борис Олійник закінчив в рідній Зачепилівці, середню – в райцентрі. Вчився легко, бо ще з дитинства тягнувся до книжок, до знання.

Починаючи з п’ятого класу, писав нариси і замітки у місцеву газету, тоді ж опублікував там свій перший вірш. Будучи у 8 класі, Олійник почувався рівноправним членом редакції і виконував посильну для нього творчу роботу.

Дорога до факультету журналістики Київського університету стала усвідомленим вибором, а вже у 1958 році він розпочав роботу в редакції газети «Молодь України».

З 1958 року, після закінчення університету, Борис Олійник співпрацював із журналами «Ранок», «Вітчизна» та «Дніпро», працював також у редакції серії «Романи й повісті» видавництва «Дніпро».

Рекомендацію для вступу у лави Спілки письменників України надав йому Володимир Сосюра. З 1959 по 1970 рік – очолював парторганізацію СП України і пишався тим, що за ці роки ніхто з його колег-письменників не був виключений з її лав або посаджений за ґрати.

Невдовзі Борис Олійник став заступником голови правління Київської організації Спілки письменників України (СПУ), секретарем правління СПУ та Спілки письменників СРСР. Водночас він плідно займався поетичною, літературно-критичною та публіцистичною діяльністю.

З 1980 по 1990 рік Б. Олійник – депутат Верховної Ради УРСР, там він очолював профільний комітет парламенту з питань освіти і культури. Починаючи з 1987 року, визначив одну зі своїх станових програм – «Рідна мова». Колеги Бориса Олійника по парламенту, згадуючи ті часи, наголошують на його вагомий внесок в ухвалення закону про державну мову та інших актів, що утверджували державність України.

У травні-червні 1986 року одним з перших серед письменників і діячів культури побував у Чорнобилі та Прип’яті, звідки вів репортажі на ЦТ СРСР і України.

З 1989 по 1991 рік, будучи депутатом і заступником голови Ради національностей Верховної Ради СРСР, Б. Олійник не боявся говорити з високих трибун у москві на теми, що були закриті ЦК КПРС, зокрема, про Голодомор і Чорнобильську катастрофу.

У 1999-му поет очолив Національний комітет з державних премій імені Шевченка. Вдруге на цю посаду в 2010 році його призначив тодішній президент Віктор Янукович. Але у червні 2011 р. Борис Олійник заявив, що хоче піти у відставку. У статті «Первородний гріх?» він написав:

«Оскільки ж я виховувався в тому стані, де все-таки вище за будь-які нагороди цінувалися елементарні совість і порядність, відтак у цьому часі, де навіть слава й нагороди стають товаром, для цього часу я вже зі своїми старожитніми поглядами справді застарів. Тож день, коли задовольнять моє прохання про відставку, вважатиму другим днем свого народження».

Відставка не була прийнята і він залишався на цій посаді до 2016 року.

У 1987 році Олійник став одним із фундаторів Українського фонду культури і до 2017 року залишався його головою на громадських засадах. Серед досягнень цього фонду під його керівництвом і особисто самого поета – відродження Києво-Могилянської академії, освячення хреста на кургані скорботи в пам’ять жертв Голодомору 1932 – 1933 рр. на околиці Лубен, у 1987–1990 роки – створені перша в історії України Вища школа кобзарського мистецтва, Спілка кобзарів України та Спілка краєзнавців України, зародження «Малих академій мистецтв», проведення першого міжнародного фестивалю сучасної пісні «Червона рута», який відбувся 1989 року тощо.

Серед особистих заслуг Бориса Олійника також те, що він, по суті, зупинив будівництво промвузла у Каневі, бо це загрожувало усипальниці Т. Г. Шевченка. Ще у Верховній Раді УРСР він виступив проти зведення мосту через Хортицю, що змусило урядовців відкласти реалізацію свого наміру.

У 1987 році Б. Олійник був обраний дійсним членом Міжнародної слов’янської академії. У 1990 р. – став дійсним членом Національної Академії Наук України, у 1992 – академіком Української Екологічної Академії наук. З 1995 по 2006 рік поет – Голова Постійної делегації Верховної Ради України у Парламентській Асамблеї Ради Європи. З 1996 по 2006 рік – віце-президент Парламентської Асамблеї Ради Європи.

Сумлінно виконуючи свої громадські та посадові обов’язки, Олійник побував майже в усіх «гарячих точках» міжетнічних конфліктів колишнього Союзу, а також – в Боснії-Герцеговині, в зоні Югославської трагедії. Неодноразово під час цих відряджень попадав під обстріли та бомбардування, двічі перебував у заручниках… Згадуючи про ці драматичні моменти свого життя, Олійник казав:

«Можливо, Михайло Сергійович Горбачов хотів таким чином мене позбутися, бо я був його опонентом»

і… сміявся.

Борис Олійник помер на 82-му році життя 30 квітня 2017 року після тривалої і важкої хвороби. Похований у Києві на Байковому кладовищі.

«Пішов великий українець. Суперечливий, як його час», –

так відгукнулася на смерть Бориса Олійника публіцист, культурно-громадська діячка, заслужена журналістка України, головна редакторка популярної інтелектуальної газети «День» Лариса Івшина.

Творча спадщина

Борис Олійник – автор понад 40 книг, віршів, есе, статей, які друкувалися в Україні, в усіх республіках колишнього СРСР, перекладалися російською, чеською, словацькою, польською, сербською, румунською, італійською та іншими мовами.

Свій перший вірш він опублікував у 1948-му, коли навчався у п’ятому класі, а перша збірка ліричних віршів про повоєнні часи, про пережите особисто та про пережите народом з назвою – «Б'ють у крицю ковалі», вийшла друком у 1962-му, коли йому вже виповнилося 27 років. Найвідомішими збірками вважаються «Вибір» (1965), «Коло» (1968), «Стою на землі» (1973), «Заклинання вогню» (1978), «Сива ластівка» (1979), «У дзеркалі слова» (1981), «Поворотний круг» (1989), «Таємна вечеря» (2000), поема «Сім» (1988).

Визначні риси творчості Б. Олійника – громадський неспокій, патріотизм, турбота про долю рідного народу. Тематично він залишається у колі звичайних людських подій і фактів, таких безумовних моральних цінностей, як Батьківщина, Мати, Земля, Хліб, Пісня…, він глибоко переживає плинність і минущість людського віку, осмислює болючі у своїй основі зв’язки між поколіннями.

Значну частину своєї творчості поет присвятив темі матері. Її щемливий і ніжний образ – уособлення всього доброго й чесного в житті, сповнений щирої синівської любові та вдячності, близький усім читачам й нікого не залишає байдужим. Віршам і поемам Бориса Олійника, таким, як «Дорога», «Доля», «Урок», «Заклинання вогню», «Сиве сонце моє», «У дзеркалі слова», «Дума про місто», «Крило» властиве прагнення глибоко проникати в соціально-політичні, філософські проблеми, які хвилюють суспільство.

До найбільш проникливих, найбільш драматичних творів Бориса Олійника, крім лірико-філософського циклу «Сиве сонце моє», присвяченого матері, належить ще одна вічна тема, – тема хліба у збірці «Заклинання вогню». Поет переносить поняття «хліб» у розряд філософських категорій, одночасно торкаючись проблем часу та виховання підростаючого покоління. І тоді значення слова «хліб» уособлює поняття «життя».

Борис Олійник є також автором видань «Планета поезія» (літературно-критичні статті, 1983), «Криниці моралі та духовна посуха» (статті, виступи, публіцистика, роздуми, інтерв'ю (1990), есеїв: «Хто і з якою метою сатанізує сербів?» (1996), «Хто наступний?» (2000), книги «Два роки в Кремлі. Князь тьми» (про М. Горбачова, 1992), та інші.

Журналіст Юрій Луканов зазначає:

«Поєднання чудової лірики з на диво щирими партійними віршами дуже дивувало. Бо зазвичай поети писали так звані паровози – вірші про партію і Леніна, щоб за ними надрукувати «справжні» вірші. Це був такий обов’язковий ритуал. А в Олійника вірші про партію були такі самі щирі, як і про матір».

Сам поет з приводу цього говорив журналістам у 2014 році:

«Спочатку я – українець, а потім уже – член фракції, народний депутат і таке інше… Для мене комунізм у чистому вигляді – це ті Десять заповідей православ’я, які у важкі часи світили нашим людям зіркою світлого майбутнього…».

Поет позиціонував себе віруючим і «православним комуністом», вважав, що «основні комуністичні ідеї про справедливість та щасливе життя були спотворені авторитаризмом і донощиками».

Колись він сформулював своє життєве і мистецьке кредо: «Писати, як живеш, а жити, як пишеш». Багатомільйонну любов українців у всіх усюдах він заслужив саме за свої щирі, чудові ліричні вірші, багато з яких стали піснями у співавторстві з найвідомішими композиторами України. Вони і зараз звучать як пісенна класика, є зразком найвишуканішого і наймелодійнішого українського слова.

Як поет він є передусім прикладом того, як багато значимого може встигнути зробити творча людина за своє життя – всупереч політиці, у яку йому доводилося занурюватися. І скільки б різних фактів із біографії та світогляду митця зараз не згадували, все одно Борис Олійник залишається поетом з великої літери та класиком сучасної української літератури.

Працівники бібліотеки

Перегляди: 221