Чорнобиль – наш вічний біль душевний

26 квіт.,2025

: Бібліотечно-інформаційний центр

Чорнобиль – наш вічний біль душевний

26 квітня 1986 року… Чорною та гіркою увійшла ця дата в історію людства. На благодатній землі українського Полісся, майже в центрі Європи, за 110 км від столиці України Києва, сталася аварія, яку обґрунтовано вважають найбільшою в світі техногенною і екологічною катастрофою.

На Чорнобиль журавлі летіли,

З вирію вертались навесні.

Як сніжниця, попелище біле

Розвівалось в рідній стороні.

Там згоріли гнізда і гніздечка,

Поржавіла хвоя і трава,

Журавлина крихітна вервечка

Напиналась, наче тятива.

Не було ні стогону, ні крику,

Тільки пошум виморених крил.

Журавлі несли печаль велику,

Наче тінь невидимих могил.

Не спинились птиці на кордоні,

Де сягає атомна яса,

І дивився батько з-під долоні,

І ридала мати в небеса.

На Чорнобиль журавлі летіли,

З вирію вертались навесні...

Д. Павличко

Аварія забрала життя сотень людей і завдала непоправної шкоди екології. З того часу в цю дату в Україні щороку вшановують усіх людей, хто загинув чи постраждав від цієї катастрофи, а також шанують ліквідаторів наслідків аварії.

Це була ніч з п’ятниці на суботу і люди чекали вихідних та прийдешніх травневих свят. В 1 год. 24 хвилини у приміщенні четвертого енергоблоку при виведенні його в плановий ремонт і проведенні випробувань турбогенератора стався вибух і виникла пожежа, яка перекинулася на дах третього енергоблоку. Внаслідок вибуху була зруйнована покрівля четвертого блоку і машинного залу.

«На розтрощеному вибухом даху плавився гудрон і скрапував на землю, як чорні сльози цього многогрішного століття.

З руїни реактора виривається в небо стовп зловіщого вогню, пари, уламків перекриття, блискучих труб, палаючих шматків графіту. Стовп стрімко, як фантастична ракета, піднімається в небо, освітлюючи корпуси атомної, річку з верболозами…

Вогненний стовп завмирає на висоті півтора кілометра, на вершині його утворюється освітлена куля, яка начеб засмоктує в себе цей примарний стовбур, усередині якого щось рухається, згортається й випростується, але сам він стоїть над нічною землею, як велетенська ялинкова іграшка блідо-вишневого, майже кривавого кольору», – так описує початок найстрашнішої в світі катастрофи український письменник Володимир Яворівський у повісті «Марія з полином у кінці століття».

У ті хвилини світ навіть не збагнув, що сталося. Першими відчули поштовх вибуху та побачили велетенське полум’я у вигляді ядерного гриба мешканці Прип’яті та навколишніх сіл. Відразу ж вплив радіаційного опромінювання відчули на собі жителі іншого міста, що знаходилося на відстані 18 км від станції – районного центру Київської області – Чорнобиля.

До речі, це стародавнє місто (засноване ще за часів Київської Русі в 130 км на північ від Києва) дало свою гірку назву потужній атомній електростанції, будівництво якої було розпочато у 1977 році. В 1986 році працювало вже чотири енергоблоки, добудовували шостий, а п’ятий збиралися пускати в дію. Це була найпотужніша на той час атомна електростанція в Європі.

Першими удар атомної стихії на себе прийняли працівники воєнізованої пожежної частини атомної станції. Так, вони першими опинилися у самому пеклі смертельної радіації. Це було рівнозначно самогубству. Їх було 50 – молодих, дужих пожежників. Усі до одного вони з честю виконали свій службовий і громадянський обов’язок.

Земля була на грані вселенської катастрофи. Якби тоді вогонь не зупинили, вибухнули б ще 3 енергоблоки. Дослідники стверджують, що в такому випадку на місці Київської, Житомирської, Чернігівської областей та півдня Білорусії утворилась би величезна воронка, загинули б на цій території люди і тварини, а радіаційною, небезпечною для життя зоною була б вся Європа.

На захист землі і народу України встали не лише пожежники, а й ті, хто брав участь у ліквідації аварії та будівництві захисної споруди – так званого об'єкта «Укриття», який заховав залишки зруйнованого реактора.

Це – робітники атомної станції, що залишились працювати після вибуху, атомники з інших станцій, водії машин, що прийшли на ліквідацію аварії. Це і льотчики гелікоптерів, з яких у воронку закидали пісок. Це і шахтарі, які під зруйнованим реактором будували фундамент саркофагу. Це були люди з усіх куточків України.

Сьогодні Чорнобиль залишається місцем пам’яті, яке нагадує про ціну людських помилок і про необхідність відповідального ставлення до науки та природи. Ми повинні пам’ятати про цю трагедію, щоб ніколи не допустити подібного в майбутньому.

Шануймо учасників ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС і вічна пам’ять жертвам Чорнобильської катастрофи!

Працівники бібліотеки Наталія Олексик

Ангеліна Гольча

Перегляди: 274