«Нi! я жива! Я буду вічно жити!
Я в серці маю те, що не вмирає»
Природа, що була створена Творцем усього живого й неживого, - чи не єдине сокровенне місце, охоплене всякими таємницями. Матінка земля має чимало в собі не тільки корисних копалин чи скарбів. Вона – берегиня роду людського, їхньої історії та звичаїв. В кожній травичці, землі та деревах збереглися сміх дітей, клопітка праця їхніх бабусь та дідусів, молитви, щоб вродив врожай, надія, що ніхто в цьому світі не буде завдавати їй шкоди. Але, на жаль, ми бачимо іншу картину: екологія буквально вмирає у нас на очах, і лише ми, – люди, здатні зберегти те, що було дано нам Богом – землю…
Однак, всі таємниці нашої землі ми навряд чи освоїмо, і в цьому її особливість – бути відкритою для всіх, але й неосяжною водночас.
Природа являє собою центром у творі Лесі Українки «Лісова пісня». Саме в ній відбуваються чудернацькі речі, як, наприклад, лісова дівчинка Мавка закохується в парубка Лукаша. І, начебто, що поганого в любові? Але є інші сили, які були проти цього «союзу»…
Історія цієї драми-феєрії починається з чудесного, мальовничого волинського лісу, де на широкій лісовій галявині прийшли будувати хату дядько Лев і його небіж Лукаш. В той час із зимової сплячки прокидається Мавка і чує чарівний звук сопілки, на якій грав сам Лукаш. Мелодія наче зачарувала молоду лісову дівчину. Парубок в той момент вирішив наточити собі соку з берези, але Мавка зупинила його, стверджуючи, що береза – її сестра, а сік той – кров. Потім відбувся між ними поцілунок, після якого пара закохалась одне в одного. Проте, молодий хлопчина розповідає юній дівчині, що восени його хочуть оженити і, як наслідок, Мавка дуже засмутилась.
Йшов час, уже літо. Мати кожного разу докоряє Лукашу, що він постійно грає на своїй сопілці, а роботи «по горло», проте парубку було наче байдуже – він серцем і душею був з нею – коханою Мавкою. Однак, коли дівчина з’явилась на подвір’ї у Лукаша, його мати умовляла дівчину, що не гоже так побиватись за парубком, але на захист лісовій дівчині стає дядько Лев, котрий не був проти їхнього «союзу», і наполягав, щоб не називала вона Мавку відьмою.
Щоб догодити своїй начебто свекрусі, та послала Мавку жати у поле, проте з жита виходила Русалка Польова і молила про те, щоб вона не жала жито, бо то її краса. Начебто, Мавка її почула, але натомість порізала собі руку серпом. Потім на полі з’явилась мати Лукаша та й її майбутня невістка – Килина й побачила, що дівчина уже з порізаною рукою. Та почала її лаяти за неробство. Лукаш допомагає Мавці жати, а вже пізніше проводжає Килину додому.
Після всього, що сталося, Мавка заплакала біля озера й просила Лісовику повернути її до такого стану, якою вона була. Лісовик вбирає її в багряницю й срібний серпанок, у цей момент з’являється Перелесник і кружляє Мавку у вирі шаленого танцю. Раптом із землі з’являється страшне Марище і вмовляє Мавку піти з ним у далекий край, де «ні дерево, ні зілля не шелестить, не навіває мрій». І тут з’являється Лукаш. Побачивши бліду Мавку, каже: «Яка страшна! Чого ти з мене хочеш?».
Все це видовище спонукало Лукаша бігти додому і казати матері, що готували все до сватання – завтра підуть до батьків Килини. Почувши ці слова, Мавка зриває із себе багряницю й просить Марище забрати її із собою. Вони зникають під землею… Лісовик, побачивши страждання Мавки, перетворив парубка на вовка. Його страшне виття було чути усюди…
Була хмарна, темна осіння ніч. Лукаш бачиш біля свого дому образ Мавки. Лісовик був дуже здивований, бо вона мала бути в «Того, що в скалі сидить». Однак, Мавку витяг з тієї печери своїм злочином, що зробив з Лукаша вовка. Почувши вовче виття, лісова дівчина магічними словами повернула Лукашу його людську подобу.
Пізніше, як дізналось, Килина не була дуже старанною невісткою, і мати постійно докоряла своєму синові за її неробство. Якось Килина пішла по воду і помітила Мавку, яка була неподалік, і стала питатись її: «Чого ти прийшла?». У відповідь на це Мавка сказала: «Стою та дивлюся, які ви щасливі». Килина говорить: «А щоб ти стояла у чуді та в диві!». Після цих слів лісова дівчина раптом перетворюється на вербу. Тим часом з лісу виходить Лукаш, на нього кидається Килина й обізвала п’яницею, на що він відповів: «Мовчи! Не скигли!». На запитання Лукаша, куди подівся дядьків дуб, вона відповіла, що продала купцям, щоб не вмерти з голоду. Мати тоді вийшла з хати і жалілася синові, що як їй важко жити з цією «відьмою». Уже потім Лукаш правдиво сказав матері, що «їй суджено бути відьомською свекрухою».
До них підходить хлопчик із сопілкою, зробленою з верби-Мавки, і просить Лукаша заграти на ній. Починає парубок грати і чує голос Мавки, випускає з рук сопілку й запитує в Килини, що то за верба.
Килина просить Лукаша зрубати вербу, той ударив раз по стовбуру, замахнувся вдруге й опустив руки. Побачивши, що не вдається у чоловіка вирубати вербу, кинулась Килина її рубати, вихопила сокиру й замахнулася. У цю мить метеором-вогнем з неба злетів Перелесник і обійняв вербу, спалахнув вогонь і, досягнувши верховіття, перекинувся на хату. В ту ж мить мати й Килина виносять із хати добро разом із Злиднями.
Килина просить Лукаша покинути ліс і повернутися в село. Лукаш не погоджується. Жінка йде від нього геть. Аж тут з-за берези виходить легка, прозора постать Мавки і схиляється над парубком. Лісова дівчина ні в чому не звинувачує Лукаша.
Твір закінчується ремаркою, що сприймається як вірш у прозі (Лукаш починає грати, тьмяний зимовий день зміняється на ясну весняну ніч, Мавка спалахує давньою красою в зорянім вінці, Лукаш кидається до неї, білий цвіт огортає закохану пару, переходить у заметіль, коли завірюха вщухла, стає видно Лукаша, що сидить сам, прихилившись до берези, на його вустах щаслива усмішка, очі заплющені, з неба падає сніг).
Чого навчає твір «Лісова пісня»?
Ця драма-феєрія Лесі Українки навчає любити природу, пізнавати її закони, з повагою відноситися до й багатств. У п’єсі природа постає як джерело творчості й натхнення. Показано також, як мистецтво облагороджує людину.
В даному творі було освітлено багато актуальних на сьогоднішній час питань:
- проблема добра і зла;
- людини і мистецтва;
- проблема самозради;
- проблема кохання, краси людських взаємин;
- сутності щастя.
Отім, кожен з читачів знайде щось для себе з цього твору.
Історія написання даної драми-феєрії є дуже цікава: цей твір був написаний всього лише за 12 днів липня у м. Кутаїсі, що на Кавказі. Леся тяжко сумувала за Батьківщиною, крім того, знову загострилася її хвороба. Ідея створити «Лісову пісню» була навіяна спогадами дитинства.
Прототипами реальних образів у драмі-феєрії були волинські селяни, подібні Левові Скулинському, розповіді якого письменниця ще дитиною слухала в Нечимному. Головним джерелом, з яких письменниця черпала матеріали для своєї драми, були реальне життя і його своєрідне відображення в усній народній творчості.
Поринайте в захоплюючий світ української літератури!
Працівники бібліотеки