Його називають психологічним письменником, бо аналіз людської психіки був його головним художнім завданням. Водночас Підмогильний – суворий аналітик своєї доби, бачить свій час у сотнях промовистих деталей. За його творами легко уявити далекі двадцяті роки XX ст., бо він вмів відтворити свій час з блискучою й неперевершеною правдивістю.
Оксана Забужко під час лекції про період «Розстріляного Відродження» у 2016 році казала:
«Я багато років настійно повторюю у всіх виступах та інтерв’ю, чому я тій владі ніколи не прощу смерть Валер’яна Підмогильного. Те, що я, у мої формативні письменницькі роки, отримувала від французьких екзистенціалістів, було десь на 20 років спізненим, порівняно з українськими 1920-ми роками. Невипадково це теж післявоєнний досвід, перша травма, перше глибинне розчарування, перша катастрофа, перше національне поганьблення».
Валер’ян Підмогильний народився 2 лютого 1901 року в бідній селянській родині в селі Чаплі на Катеринославщині (Дніпропетровщині).
Батько у ті часи завідував маєтком місцевого поміщика, помер рано. Згадуючи своє дитинство, Валер’ян Підмогильний писав:
«Так мало батьківських пестощів випало на мою долю».
Мати, за свідченнями односельців, була звичайною селянкою, без освіти, але відзначалася надзвичайною вродженою інтелігентністю. Відомо, що вона працювала в економії графа Воронцова-Дашкова.
Спочатку Валер’ян навчався у церковно-приходській школі, а з 1910 по 1918 рік – у Першому катеринославському реальному училищі, яке закінчив з «відзнакою». Після училища – вступив до Катеринославського університету – навчався на математичному і юридичному факультетах, але громадянська війна, голод і матеріальні труднощі змусили його залишити навчання.
З 1919 по 1921 рік Підмогильний працював вчителем у Павлограді, де проживали у ті часи його батьки, та у Катеринославі. Одночасно вивчав російську, німецьку та французьку мови.
У 1921 році переїхав до Києва й близько року працював бібліографом у Книжковій палаті. Рятуючись від голоду, оселився у передмісті Києва – Ворзелі й викладав у трудовій школі українську мову та політосвіту. У ті часи познайомився з донькою місцевого священика – Катериною Червінською, актрисою Театру юного глядача і одружився з нею. У 1922 році разом з дружиною знову оселився в Києві і почав працювати редактором у видавництві «Книгоспілка», а з 1925 року – у журналі «Життя й революція».
Валер’ян Підмогильний став одним із засновників літературної організації «Ланка». Після 1924 року вона стала називатися «Марс» – Майстерня революційного слова. Відомо, що до її складу входили тогочасні молоді талановиті літератори: Борис Антоненко-Давидович, Григорій Косинка, Тодось Осьмачка, Євген Плужник, Дмитро Фальківський та ін. У 1928 році Підмогильний відвідав Німеччину і Чехословаччину «для налагодження творчих зв’язків».
Починаючи з 1930 року письменнику було все важче друкувати свої твори і, сподіваючись на кращі можливості для їхніх публікацій й розраховуючи на свій авторитет перекладача, Підмогильний з дружиною у 1931 році переїхав до Харкова. Там він спочатку працював у видавництві «ЛІМ», потім отримав посаду консультанта з іноземної літератури при видавництві «Рух».
8 грудня 1934 р. Валер’яна Підмогильного заарештували за сфабрикованим звинуваченням: «участь у роботі терористичної організації, що ставила собі за мету організацію терору проти керівників партії». Однією з причин арешту став шлюб із донькою священника. На допитах письменник свою вину не визнавав, поводився гідно і відстоював свої принципи. У одному з протоколів наводяться його слова: «Я не належав до організації. Я вважав, що постанови партії по національному питанню в життя не проводяться», а також висловлювання про те, що «політика колективізації привела українське село до голоду».
Виїзною сесією Військової колегії Верховного Суду СРСР 27 березня 1935 року Підмогильного засудили на десять років позбавлення волі з відбуванням покарання у Соловецькому таборі особливого призначення. 9 червня 1935 р. він прибув на Соловки як особливо небезпечний політичний злочинець.
У соловецькому таборі в умовах ізолятора Підмогильний продовжував писати. Збереглось 25 його листів до дружини, у яких він розповідав про свої переклади, розпочаті повісті та оповідання, зокрема про роботу над романом «Осінь 1929», в якому йшлося про початок колективізації в Україні.
Його дружину, як члена родини «ворога народу» відправили до віддалених районів Сибіру на 5 років. Червінська разом із сином оселилася недалеко від Соловецького табору (СЛОН), де відбував покарання її чоловік. Але зустрічі були заборонені адміністрацією табору.
У листопаді 1937 р. особлива трійка УНКВС винесла письменникові новий вирок – «Розстріляти».
3 листопада 1937 року разом з Підмогильним в урочищі Сандармох у Карелії були розстріляні письменники: Микола Зеров, Валер’ян Поліщук, Григорій Епік, Лесь Курбас, Микола Куліш, Мирослав Ірчан, Юліан Шпол. У 1956 році Валер’яна Підмогильного посмертно було реабілітовано.
Радянська влада довгий час не повідомляла рідним правди про жорстоку розправу над Підмогильним. Дружині повідомили, що він помер у 1941 році від раку печінки.
Катерина повернулася до Києва уже після Другої світової війни, але уже без сина. Хлопчик помер від серцевої хвороби у 1941 році.
Дружина Підмогильного не мала власного кутка після пережитих потрясінь, тому довго поневірялася по чужих квартирах і намагалася перевидати його твори.
Саме дружина Підмогильного пришвидшила процес його політичної реабілітації, надсилаючи до КДБ численні запити про долю чоловіка. Зрештою у 1956 році їй написали, що справу закрито «за відсутністю складу злочину».
Катерина Червінська пішла з життя 1962 р.
Літературна творчість
Писати прозу Валер’ян Підмогильний розпочав ще у школі. На той час він захоплювався детективною літературою, а свої творчі спроби – пригодницькі історії підписував псевдонімом Лорд Лістер. У 1917 році дев’ятнадцятилітній юнак вже був автором низки оповідань, частина з яких увійшла до його першої збірки «Твори. Т. 1», що вийшла у світ у 1920 році в катеринославському збірнику «Січ».
Літературна діяльність Підмогильного переривалася учительством та роботою у видавництвах. У Ворзелі він написав цикл оповідань «Повстанці», оповідання «Син», у якому описав голодомор 1921–1923 років. Частина ворзельських творів була надрукована в катеринославській газеті «Український пролетар». У 1923 році в журналі «Нова Україна» (Прага) було опубліковано оповідання «Іван Босий» та ще кілька новел з циклу «Повстанці». Журнал «Нова Україна» видавав Володимир Винниченко, і пізніше це фігурувало у справі Підмогильного як речовий доказ його «контрреволюційної діяльності».
У 1924 році вийшла нова книга Підмогильного – «Військовий льотчик», а в 1926 р. – окреме видання повісті «Третя революція». Разом з поетом Євгеном Плужником письменник підготував два видання словника «Фразеологія ділової мови» (1926–1927), працював над сценарієм фільму «Коломба» за романом Проспера Меріме. У 1927 році вийшла у світ збірка оповідань «Проблема хліба», а у 1928 р. в Харкові 5-ти тисячним тиражем був опублікований роман «Місто», який отримав безліч здивованих і схвальних відгуків у пресі. Наступного року вийшло друге видання – ще 5 тисяч примірників. Між другим і третім виданням роману, яке у 1988 році здійснилося уже в незалежній Україні, пройшло 60 років…
Твір «Місто» вважається першим урбаністичним романом в українській літературі і предтечею екзистенціалізму (напрям у філософії XX століття, що позиціонує і досліджує людину як унікальну духовну істоту, яка здатна до вибору власної долі). У цьому новаторському творі письменник підняв нову «міську» проблематику та філософські питання буття, драматичні події і конфлікти серед героїв аналізуються з точки зору різних світоглядів.
Проте сам автор спочатку задумував твір як комедію. Він писав:
«Свій роман «Місто» я почав писати зовсім для себе несподівано – воно, за первісним задумом, мало бути кіно-сценарієм, і то комедією. Кіно-комедію я допровадив до четвертої частини і побачив свою цілковиту безпорадність на цьому зрадливому полі, і щоб відшкодуватись за поразку, вирішив скористуватися темою для роману. Від неї, видима річ, лишились самі уламки, чи певніше – самий тільки імпульс. Написав «Місто», бо люблю місто, і не мислю поза ним ні себе, ні своєї роботи. Написав ще й тому, щоб наблизити, в міру змоги, місто до української психіки…».
У 1930 році в журналі «Життя й революція» був надрукований ще один роман Підмогильного – «Маленька драма». Він є взірцем не тільки урбаністичної, але й інтелектуальної прози. З 1931 по 1934 рік письменнику вдалося надрукувати лише одне оповідання. Він переключився на перекладацьку діяльність, став організатором, редактором і перекладачем багатотомних видань Гі де Мопассана (10 томів), Оноре де Бальзака (15 томів) і Анатоля Франса (25 томів). За стилістичною точністю і мовною віртуозністю його переклади цих французьких авторів, а також інших – Стендаля, Гельвеція, Вольтера, Дідро, Альфонса Доде, Проспера Меріме, Гюстава Флобера, Віктора Гюго, Жоржа Дюамеля й досі вважаються неперевершеними і охоче перевидаються багатьма українськими видавництвами.
Працівники бібліотеки