«Слова росли із ґрунту, мов жита.
Добірним зерном колосилась мова.
Вона як хліб. Вона свята.
І кров’ю предків тяжко пурпурова.»
Ліна Костенко
Мова… Вона живе в кожному нашому подиху, у пісні, що лине з дитинства, у маминому слові, в колисковій, яку тихо шепоче вітер над українським полем. Це не просто засіб спілкування – це наш рід, наша пам’ять, наша сутність.
27 жовтня в Україні відзначається День української писемності та мови. Свято є на честь пам’яті про святого Нестора. Державне свято було започатковано 1997 року Указом Президента «Про День української писемності та мови» на підтримку «ініціативи громадських організацій та з урахуванням важливої ролі української мови в консолідації українського суспільства».
Традиційно у День української писемності та мови проводиться Всеукраїнський радіодиктант національної єдності. Це проєкт, головна мета якого не стільки перевірка грамотності, скільки єднання довкола української мови. Долучитися до написання диктанту може будь-хто.
Особливо важливим свято стає у дні повномасштабного вторгнення росії в Україну. Продовж багатьох століть мову забороняли та намагались викорінити, а над носіями вчиняли геноцид. Зараз, на жаль, ми спостерігаємо циклічність історії, тому особливо важливо вшановувати мову та не забувати про її історію.
Мова – це дзеркало душі, ниточка, яка поєднує багато поколінь людей між собою. Це – частина нашого народу, який завжди намагався доказати важливість свого існування та будь-яким чином закорінити свої звичаї і традиції для наступних поколінь.
Мова – це історія, яку ніхто немає права забувати.
Сьогодні українське слово звучить гордо – на вулицях, у школах, піснях, фільмах, у науці. Воно стає мовою гідності, свободи, любові до свого. І кожен з нас – носій цього слова, кожен – продовження тієї великої історії, яку почали ще Нестор-Літописець, Тарас Шевченко, Леся Українка, Іван Франко.
Тож бережімо мову як найдорожчий скарб. Говорімо нею щиро, співуче, з любов’ю. Бо саме в ній – душа нашої землі: ніжна й нескорена.
Працівники бібліотеки