«Справжній успіх – це не тільки досягнення цілей, а й вміння залишатися людиною.»
Агата Крісті
Вона була жінкою, яка вміла бачити більше, ніж інші. У її спокійному погляді завжди жевріла цікавість до людської душі, а легка посмішка приховувала гострий розум, здатний розгадати найзаплутаніші загадки.
Агата Крісті не прагнула оплесків і слави – вона наче ховалася від світу у своїй тиші, але саме ця тиша народжувала голоси її героїв, гострі повороти сюжетів і несподівані розв’язки.
Її можна описати як людину з витонченим почуттям гумору, але не показним, а легким і ненав’язливим. Водночас вона мала внутрішню силу й витримку: пережила дві світові війни, особисті кризи, навіть зникнення з дому у 1926 році, яке стало відображенням її емоційної вразливості.
Вона залишилася для світу не лише «королевою детективу», а й жінкою, що довела: навіть у найтемніші таємниці завжди є світло людського розуму.
«Ця жінка заробила на вбивствах більше, ніж будь-яка інша, включаючи Лукрецію Борджиа.» –
Вінстон Черчилль про Агату Крісті
Трошки історії…
Агата Мері Кларисса Міллер народилася 15 вересня 1890 року в англійському місті Торки, графство Девон. Виросла в заможній родині, першу освіту здобула вдома.
Під час Першої світової війни Агата працювала медсестрою у госпіталі; їй подобалася ця професія і вона відгукувалася про неї, як про «одну з найкорисніших професій, якою може займатися людина». Вона також працювала фармацевтом в аптеці, що відбилося згодом на її творчості: всього 83 злочини в її творах були здійснені за допомогою отруєння.
У перший раз Агата Крісті вийшла заміж на Різдво в 1914 році за полковника Арчибальда Крісті, в якого була закохана вже кілька років, – ще коли він був лейтенантом. У них народилася дочка – Розалінда. Цей період став початком творчого шляху Агати Крісті.
У 1920 році був опублікований перший роман Крісті, «Таємнича пригода в Стайлзі». Є припущення, що причиною звернення Крісті до детектива була суперечка зі старшою сестрою Мадж (яка вже проявила себе як літератор), що вона теж зможе створити щось гідне публікації. Тільки у сьомому за рахунком видавництві рукопис надрукували тиражем 2000 примірників. Письменниця-початківець отримала 25 фунтів стерлінгів гонорару.
У 1926 році померла мати Агати. Наприкінці того ж року чоловік Агати Крісті, Арчибальд зізнався у невірності і попросив розлучення, оскільки закохався у свою колегу з гольфу Ненсі Ніл.
Після сварки на початку грудня 1926 року, Агата зникла зі свого будинку, залишивши лист своєму секретарю, в якому стверджувала, що попрямувала в Йоркшир. Її зникнення викликало гучний суспільний резонанс, оскільки в письменниці вже з’явилися шанувальники її творчості. Протягом 11 днів про місцезнаходження Крісті нічого не було відомо. Був знайдений автомобіль Агати, в салоні якого була виявлена її шубка. Через кілька днів була виявлена і сама письменниця.
Як виявилося, Агата Крісті зареєструвалася під іменем Тереза Ніл у невеликому СПА-готелі Swan Hydropathic Hotel (тепер Old Swan Hotel). Крісті ніяк не пояснила своє зникнення, а двоє лікарів діагностували у неї амнезію, викликану травмою голови. Причини зникнення Агати Крісті проаналізовано британським психологом Ендрю Норманом в його книзі «Готовий портрет» (англ. The Finished Portrait), де він зокрема, стверджує, що гіпотеза травматичної амнезії не витримує ніякої критики, оскільки поведінка Агати Крісті свідчила про зворотне: вона зареєструвалася в готелі під прізвищем коханки чоловіка, час проводила за грою на фортепіано, спа-процедурами, відвідуванням бібліотеки. Тим не менше, вивчивши всі свідчення, Норман прийшов до висновку, що мала місце дисоціативна фуга, викликана тяжким психічним розладом.
За іншою версією зникнення було задумано нею спеціально, щоб помститися чоловікові, якого поліція неминуче запідозрила б у вбивстві письменниці.
Незважаючи на взаємну прихильність на початку, шлюб Арчибальда та Агати Крісті закінчився розлученням в 1928 році. У своєму романі «Незавершений портрет», опублікованому в 1934 році під псевдонімом Мері Вестмакотт, Агата Крісті описує події, схожі на її власне зникнення.
У 1930 році, подорожуючи по Іраку, на розкопках в Урі вона познайомилася зі своїм майбутнім чоловіком-археологом Максом Маллоуеном. Він був молодшим від неї на 15 років. Агата Крісті говорила про свій шлюб, що для археолога жінка повинна бути якомога старшою, адже тоді її цінність значно зростає. З тих пір вона періодично проводила кілька місяців на рік в Сирії та Іраку в експедиціях разом з чоловіком, цей період її життя знайшов відображення в автобіографічному романі «Розкажи, як ти живеш». У цьому шлюбі Агата Крісті прожила все життя, до своєї смерті в 1976 році.
У 1956 році Агата Крісті була нагороджена орденом Британської Імперії, а в 1971 році за досягнення в галузі літератури була визнана гідною звання Кавалердама (англ. Dame Commander) ордена Британської Імперії, власниці якого також здобувають дворянський титул «дама», що вживається перед іменем. Трьома роками раніше, в 1968 титулу Лицаря ордена Британської Імперії був удостоєний і чоловік Агати Крісті, Макс Маллоуен за досягнення в галузі археології.
У період з 1971 по 1974 роки здоров’я Крісті стало погіршуватися, але попри це вона продовжувала писати. Фахівці Університету в Торонто дослідили манеру письма Крісті в ці роки і висунули припущення, що Агата Крісті страждала хворобою Альцгеймера.
У 1975 році, коли вона стала немічною, Крісті передала всі права на свою найуспішнішу п’єсу «Мишоловка» своєму онукові.
Письменниця померла 12 січня 1976 р. у місті Воллінгфорд (англ. Wallingford), графство Оксфордшир після короткої застуди і була похована в селі Чолсі.
Автобіографія Агати Крісті, яку письменниця написала у 1965 році, закінчується словами:
«Спасибі тобі, Господи, за моє хороше життя і за всю ту любов, яка була мені дарована».
Єдина дочка Крісті, Розалінда Маргарет Хікс (англ. Rosalind Margaret Hicks) також прожила 85 років і померла 28 жовтня 2004 року в Девоні. Онук Агати Крісті, Метью Прічард (англ. Mathew Prichard), успадкував права на деякі літературні твори Агати Крісті, і досі його ім’я асоціюється з фондом «Agatha Christie Limited».
Працівники бібліотеки