Максим Рильський – поет, перекладач, мислитель, що тонко відчував красу і гармонію світу.
«Він України мав чарівну вроду,
Носив її наймення гордолиць.
Він виріс від суниць аж до зірниць,
Великий гранослов свого народу».
Д. Павличко
Народився 19 березня 1895 року в Києві у сім’ї українського етнографа, економіста та суспільно-культурного діяча Тадея Рильського. Спочатку Максим навчався в домашніх умовах, а восени 1908 року був прийнятий відразу в третій клас приватної гімназії Науменка в Києві. Відомо, що він жив і виховувався в родинах Миколи Лисенка та Олександра Русова. Поет змалку був знайомий із дослідником і збирачем українських народних дум та пісень Дмитром Ревуцьким, актором і режисером Панасом Саксаганським, етнографом та фольклористом Олександром Русовим. Кращі представники вітчизняної інтелігенції справили на нього великий вплив, виховали шанобливе ставлення до народної пісні, мистецтва та рідної мови.
У 1915 році після закінчення гімназії Максим Рильський став студентом медичного факультету Київського імператорського університету Святого Володимира. На початку 1917 року – перевівся на історико-філологічний факультет щойно організованого Українського народного університету, але через революційні події й громадянську війну влітку 1918 р. покинув навчання.
Вихор буремних подій не підхопив юнака. Відсторонений від політики, він, переховуючись від численних «мобілізацій», подався у рідні краї. Десять років вчителював, займався літературною творчістю, самоосвітою, вивченням мов, музикою.
Упродовж 1919–1929 років вчителював, зокрема, до 1923 року – у селі Романівці, де у батьківському домі була відкрита семирічка, а коли повернувся до Києва, викладав історію, українську мову та літературу у залізничній школі, на «робітничому факультеті» Київського університету й Українському інституті лінгвістичної освіти.
У ті ж часи розпочався і набув силу зліт творчої діяльності Рильського-поета. Він приєднався до неформальної мистецької групи «неокласиків», яка переслідувалася офіційною критикою за декадентство і відірваність від сучасних потреб соціалістичного життя.
19 березня 1931 року (у свій день народження) поет був звинувачений у приналежності до української контрреволюційної організації та ув’язнений на 5 місяців у Лук’янівську тюрму. На допитах Рильський намагався пояснити слідчому, що неокласики «це школа, а не угруповання, тим паче не організація. Назва виникла випадково. Сталося це на літературній вечірці в Академії, де читалися вірші. Тоді хтось і пустив це слово – «неокласики»… «Класики» – це ті, що створили невмирущі твори. «Нео» – новий. Неокласики – нові класики, учні, послідовники тих, що становлять славу й гордість людства». Але ці пояснення залишилися поза увагою слідства, більше того, поету інкримінували «несприйняття комуністичної ідеології» і відмежовування від «пролетарської культури».
У 1932 році, після виходу друком збірки поезій «Знак терезів», Максим Рильський став визнаним «офіційним» радянським літератором, бо в ній та у подальших виданнях він вже виглядав активним симпатиком «радянської дійсності» і у своїй творчості лояльно відгукувався на замовлення влади. Завдяки цьому йому єдиному з-поміж неокласиків вдалося вижити у часи сталінського терору. Вважається, що на таку зміну позиції його умовив Остап Вишня, коли запросив щойно звільненого з тюрми поета до себе погостювати.
У 1935 році Максим Тадейович Рильський був призначений завідувати літературною частиною Київського театру опери та балету, водночас він очолював відділ поезії в редакції журналу «Українська література». Коли почалася Друга світова війна, родина М. Рильського була евакуйована до столиці Башкирії – Уфи, оскільки саме там до звільнення Києва від фашистів тимчасово розташувалися українські наукові та культурні установи, редакції газет та журналів. Зброєю митця стало натхнене перо поета і публіциста. Вже восени 1941 року всю країну облетіло його полум’яне «Слово про рідну матір». Дні поета були заповнені численними патріотичними виступами на мітингах, зборах, творчих вечорах та радіо. У 1943 році Рильський став членом ВКП (б), отримав ступінь доктора філологічних наук, а у 1958 році його обрали дійсним членом АН СРСР.
Олександр Йосипович Дейч – російський і український літературознавець, театрознавець, доктор мистецтвознавства, професор називав Максима Тадейовича «енциклопедистом свого часу».
У 1951 році Рильські переїхали до новозбудованого будинку в Голосієвому, де минули останні тринадцять років життя митця. 24 липня 1964 року Максим Тадейович Рильський помер від тяжкої хвороби – раку підшлункової залози. Похований на Байковому кладовищі. Заповітом для нащадків став його вірш «Рідна мова», виголошений поетом у 1959 році на IV з'їзді письменників України.
Його вірші – це ніжна лірика, глибока філософія та безмежна любов до природи й рідної землі. Він належав до «неокласиків», і навіть у найтемніші часи зберігав вірність справжньому мистецтву.
«Кожне серце
Має інший ритм одмінний,
Інший біль і іншу радість,
Інший стук і іншу кров…»
Сьогодні його творчість залишається актуальною. Вона вчить нас шукати гармонію, любити рідне слово і ніколи не втрачати віру в красу світу.
Вшановуючи пам’ять Максима Рильського, ми згадуємо про силу поетичного слова, яке здатне надихати й змінювати серця людей.
Ангеліна ГОЛЬЧА